«Прекрасні, прекрасні, прекрасні часи»: Як польська театральна драматургиня реалізовувала виставу в Україні
Йоанна Віховська / Joanna Wichowska (Варшава), театральна критикиня та кураторкa, перформеркa, драматургиня про те, як приїхала в Україну реалізовувати виставу «Прекрасні, прекрасні, прекрасні часи», налагоджувати стосунки між польськими та українськими театрами та про планування проекту.
З ЧОГО ВСЕ ПОЧАЛОСЯ?
Найкращий спосіб заповнити розрив у розвитку культури між країнами — співпрацювати в рамках конкретних проектів
Протягом останніх шести років я реалізовувала проекти, в яких брали участь українські митці, і які були спрямовані на встановлення довгострокових робочих зв'язків з ними. Найважливішою метою моєї діяльності у цій сфері було (і залишається) заповнення розриву в розвитку культури України та країн ЄС. Я вважаю, що найкращий спосіб зробити це — співпрацювати в рамках конкретних проектів.
«ПРЕКРАСНІ, ПРЕКРАСНІ, ПРЕКРАСНІ ЧАСИ» У ЛЬВОВІ
Основним пунктом призначення я обрала Перший театр (Львів). Вибір пав саме на цей театр через те, що раніше я вже мала змогу співпрацювати з Розою Саркісян, яка зараз займає посаду «головної режисерки».

Протягом проекту ми разом з театральною командою підготували постановку «Прекрасні, прекрасні, прекрасні часи», натхненну романом Ельфріде Єлінек «Die Ausgesperrten».

На мою думку, теми повоєнного суспільства, насильства, підходу молоді до сприйняття «старого світу» батьків — всі присутні в романі Єлінека — так само як і актуальні наразі в Україні.

Процес створення спектаклю включав фокус-групи, лекції та зустрічі з українськими та зарубіжними істориками, соціологами та експертами з культури, темою яких є повоєнне суспільство, насильство, способи боротьби з історичними травмами. Під час дослідження я мала можливість проводити інтерв'ю і консультації з дослідниками та теоретиками, що представляли академічні інституції (Центр міської історії Центрально-Східної Європи, Львівський національний університет ім. Івана Франка, Музей «Територія терору» та ін.).

Як результат, 14 і 15 липня ми презентували виставу, завершивши сезон Першого театру.
ПРО СТАН ТЕАТРАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ
Львів, який часто вважають традиційним та/або навіть консервативним, є водночас прогресивним містом, яке шукає нові способи творення та комунікації
Гадаю, неможливо описати стан театру в Україні в цілому: у такій величезній країні існує чимало регіональних та культурних відмінностей. Я спостерігаю за людьми, які працюють у сфері театральних мистецтв, і можу сказати, що вони знаходяться у постійній боротьбі: із застарілими системами управління театрами, з браком грошей, з перешкодами, створеними державою чи міськими чиновниками.

Ситуація у Львові, де я реалізовувала проект, порівняно непогана, якщо зіставляти її з іншими містами України.

Львів, який часто вважають традиційним та/або навіть консервативним, є водночас прогресивним містом, яке шукає нові способи творення та комунікації. У культурному житті Львова в першу чергу мене захоплює те, що місто не боїться залучати нових молодих акторів та менеджерів.

Чого бракує, то це, на мій погляд, повного доступу до системи освіти молодим акторам, артистам та теоретикам. Мені бракує нових молодих театральних директорів, які би викладали у львівських університетах, — такі зміни вплинули би на подальший розвиток театру.

МОВА — НЕ БАР'ЄР
Моєю робочою мовою була українська — мова, яку я добре знаю, але в основному на розмовному рівні. Я навіть не пишу кирилицею. Через це часто траплялися складні і водночас смішні ситуації.

Я писала сценарій вистави українською мовою, використовуючи латинський алфавіт. Після того моя помічниця — Катя Сегед зробила транскрипцію українською мовою. Після цього етапу ми перевіряли тексти з акторами, я щось змінювала у відповідності до того, що їм було потрібно, тоді Катя редагувала мої зміни сценарію і т. д.

Бували випадки, коли Катя розшифровувала аудіозаписи моїх імпровізацій, потім я з цього робила робочий текст, використовуючи «свою» версію української мови, після того Катя редагувала, я вносила деякі зміни, і це могло тривати протягом декількох днів.

Не довіряти тексту: він не повинен бути поезією, в першу чергу він має бути живим, має належати акторам, а не мені
Деякі монологи я писала польською мовою та просила допомоги у своєї подруги і чудової перекладачки Люби Ільницької.

Це все виглядало досить божевільно, і я вдячна за терпіння акторам. Але це було саме те, чого я хотіла: перестати бути логоцентричною в театрі; працювати над текстом з іншими, а не приносити готовий сценарій; а також — не довіряти тексту: він не повинен бути поезією, в першу чергу він має бути живим, має належати акторам, а не мені.

ЩО ДАЛІ?
.
Разом із представниками Першого театру ми плануємо встановити зв'язок з Фестивалем Корчака (Korczak Festival) — міжнародним фестивалем театрів для дітей та юнацтва, організованим польським центром ASSITEJ (Міжнародна асоціація театрів для дітей та юнацтва), запросити його представників у Львів та подати деякі вистави Першого театру до участі у фестивалі.

Також я маю намір організувати регулярний обмін між українськими та польськими артистами (драматургами, режисерами), які працюють у сфері театру для молоді.
ЯК ПЛАНУВАТИ ҐРАНТОВИЙ ПРОЕКТ МОБІЛЬНОСТІ
Раджу спланувати проект мобільності таким чином, щоб він створив простір для справжнього мистецького або академічного обміну з людьми у місті Вашого призначення. Створювати щось конкретне разом — це найкращий спосіб для того, щоб навчитися чомусь новому один в одного.